Ми подаємо до вашої уваги другий цикл спогадів про дитинство відомих людей нашого міста.

Роман Заставний, народний депутат України: – У дитинстві був працьовитим і полюбляв фантазувати. Один сусід ще тоді сказав, що з цього хлопця виросте «щось велике». Мені довелося швидко дорослішати, оскільки був наймолодшою дитиною. Дуже хотів навчатися в школі, тому в 5-річному віці брав рюкзак старших брата чи сестри і втікав до школи. На жаль, вчителі повертали мене додому. Згодом став успішним учнем, закінчив школу майже на відмінно. Четвірку отримав тільки з мови. У дитинстві мріяв стати вчителем історії або юристом. Та, розпочавши свою трудову діяльність з 14-ти років (обробляв часник), послухав з батьком людських порад і вступив до економічного вишу. Про це досі не шкодую, бо економічна освіта допомагає в житті і сьогодні. Найяскравіший спогад з дитинства є неприємним. Я дуже не любив свій день народження, який припадає на 1 травня. Цього дня усі саджали картоплю, а мені хотілося свята. То ж коли виріс, почав відзначати день народження так, як того бажав сам.

Ігор Мамус, відомий ресторатор: – Моє дитинство нагадувало казку і я досі перебуває в цьому стані. Світ цікавий, його можна постійно по-новому відкривати, дивитися на проблеми із легкістю. У дитинстві копіював батька. У Козовій нас в однокімнатній квартирі  жило семеро осіб. І ось батько вирішив збудувати великий будинок, аби кожен мав свій простір. Він реалізував цю мрію, хоча той будинок у нього конфіскували. А я на городі вирішив збудувати власний будинок. Навчаючись в школі підробляв, збиваючи ящики. Приносив по одній-дві дощечки додому. З цього матеріалу збудував хатку, розмалював її. До мене приходили в гості мої друзі. Це був мій перший будинок.

Лілія Проць, чемпіонка і громадський діяч: – Досі пам’ятаю першу медаль у своєму житті. Тоді дітей на міських чи обласних змаганнях нагороджували лише грамотами. Мені ж вдалося вибороти бронзову медаль серед дорослих у змаганнях з шашок. З гордістю одягла її, розстебнула плащ і так їхала додому.))) То було неймовірне відчуття. У теперішній час щорічно проводять турнір з греко-римської боротьби пам’яті Василя Дем’яного. Тоді я, на жаль, не знала, ким він був. А зараз лише залишилася пам’ять про нього... Ми жили з ним в одному дворі. Він полюбляв вигулювати собаку Кузю, а на плече ставив раідоприймач і так гуляв. А ще пам’ятаю пришкільні табори, в яких я проводила частину канікул. Саме там я навчилася грати на барабані.  В обідню пору спали в класах на розкладачках, які приносили з дому. Та й взагалі мені подобалось бути в них. Мабуть, тому й виникла ідея створити літню дитячу школу «Дивосвіт». Загалом дитинство було яскраве і насичене.

Ігор Побер, народний депутат України: – Моє дитинство минуло у селі Королівка Борщівського району. З дитинства мріяв стати відомим спортсменом. Звичайно, тоді я не уявляв, що буду займатися силовим видом спорту. Але з першого класу постійно виконував вправи на турніках, підіймав важкі предмети. Замість штанги у мене були залізні кросна, на яких бензопилою «Дружба» розпилюють дрова. Саме вони виконували роль штанги. У дитинстві також займався лижним спортом. Звичайно, в селі тренера не було, тому особливих результатів не вдалося досягнути. Ганяв м’яча. Як тільки зробив уроки, то відразу втікав, аби пограти з хлопцям в футбол. В мене кумиром був Олег Блохін. Через захоплення цим гравцем мене в селі називали Блохінко. До речі, на всіх футболках в мене був власноручно намальований 11 номер. Після восьмого класу мріяв стати будівельником. Це було навіяно враженнями від двоюрідного брата моєї мами. Він якраз був інженером-будівельником і був самодостатньою людиною. І хотів жити в Тернополі. Проте вступити за цією спеціальністю не вдалося і я вирішив стати відомим спортсменом, що й успішно реалізував.

Михайло Ратушняк, відомий підприємець, меценат і громадський діяч: – Пам’ятаю один яскравий епізод із свого дитинства. Якось в років 6 отримав травму. Батьки завезли мене до травмпункту. То шістьом лікарям ледве вдалося мене втримати, аби зробити всі необхідні процедури. Ну ніяк не хотів, щоб мене лікували, був верткий і не давався в руки.

Емілія Монастирська, власниця модельної агенції «Empire of models»: – Була дуже слухняною дитиною, батьки ніколи не мали зі мною ніяких проблем. Любила ходити до дитячого садочку, оскільки там було весело і багато дітей. Справа в тому, що я єдина дитина в сім’ї. Проте з дитинства полюбляла бути в великій компанії людей! Найулюбленішим святом був Новий рік, адже він приносив з собою відчуття казковості і дива! У дитинстві хотіла бути вчителькою. Це я реалізовувала, виховуючи ляльок, а в шкільному віці збирала усіх дітей і вчила їх.

Любомир Шимків, молодіжний мер Тернополя, станичний в Тернопільському Пласті: – Ходив на танці, грав на скрипці і фортепіано, дуже любив грати футбол з хлопцями в дворі . На бальні танці ходив до 7 років, а потім до 15 років на народні. Закінчив першу музичну школу з класу скрипки, а в 14 років в мене почалося пластове життя.

Тетяна Песик, учасниця команди веселих і кмітливих «V.I.P» та телепроекту «Країна У»: – Я була дуже активною дитиною. Брала участь у всіх заходах. Я співала, танцювала, розповідала віршики. У дитячому садочку брала участь навіть в ляльковому театрі. Зараз точно не згадую свої ролі, але зіграла жабу. Мала багато друзів. Взагалі без колежанок прожити не годна була і дня. Дружила з хлопцями і дівчатами, але більше з хлопцями. Любила гарні платтячка. Гасала з друзями на будовах, а на гойдалках робила трюк «сонечко». До речі, весь двір збирався дивитися, як я це роблю. Безстрашна була тоді, зараз я на таке не відважилася б.

Володимир Лех – телеведучий, журналіст, директор парламентського телеканалу «РАДА» (Київ) - Моє дитинство, як і в більшості дітей, було безтурботним і щасливим. Виріс у любові батьків. Завдяки старанням тата в три роки уже вмів читати і рахувати. Мама ж, у мої п’ять рочків, подарувала мені найдорожче – сестричку Юлю. Саме з нею і пов’язую свої дитячі роки: до мене вона зробила свої перші кроки, адже залишався з нею вдома, водив її у садочок та школу. Мріяв стати провідником у дальнорейсних потягах, деякі родичі бажали, щоб я був священиком. Змалечку «тягнуло» і до журналістики. В школі та технікумі уже брав активну участь у написанні стін-газет, а також проведенні творчих вечорів. Часто, у дворі будинку, збирав друзів і організовував їх в якусь гру і навіть проводив місцеві олімпійські ігри. Дитинство для мене – це, насамперед, Теребовля і рідна школа №1.

Яніна Чайківська
Для сайту "Діти"

Копіювання матеріалу тільки з дозволу адміністрації сайту "Діти"
Обов`язкове відкрите посилання в першому абзаці тексту на головну сторінку http://dity.te.ua/
скринька для запитань і пропозицій reklama@dity.te.ua