У попередньому номері журналу «До і після весілля» ми почали публікувати своєрідний щоденник вагітної жінки, де вона коротко описала свої відчуття. Нагадаємо, що стати мамою наша журналістка готується вже вдруге, отож, особливих несподіванок цей стан для неї не приніс. Попри те, вона прагне передати вам, нашим читачам, найособливіші моменти, з якими ви можете зіткнутись у «цікавому стані», і, наскільки це можливо, допомогти порадами.
Вересень
Отож, позаду вже більша половина вагітності. Животик доволі округлий і помітний, але якщо під час першої вагітності мені важко було до нього звикнути, то зараз я навіть його не помічаю. Мій внутрішній стан стабілізувався. Якби не знала, що вагітна, ніколи б не здогадалась! Немає вже нудоти, запаморочення, зникло це шалене бажання з’їсти все, що потрапляє під руку. Втома вже не переслідує мене, як у перші тижні вагітності. Навпаки, з’явилась якась надмірна працездатність. Кажуть, вагітна повинна їсти «за двох». Так от, в цей період нездоланне бажання споживати вдвічі більше їжі змінюється бажанням працювати за двох. Звідки тільки та енергія береться?
Я відчуваю себе таким собі легкокрилим метеликом, хоча кожне зважування переконує у протилежному. І чим далі, тим більше. Але чомусь це мене абсолютно не хвилює, чого не можу сказати про емоції під час першої вагітності. Збільшення ваги та животика мене неабияк бентежило. Чомусь здавалося, що разом із цими змінами незворотньо наближається і кінець світу. Тоді було страшно глянути в дзеркало. Не скажу, що зараз я дуже задоволена своїми розповнілими кінцівками, однак ніяких переживань з цього приводу за собою не зауважую. Якщо першого разу намагалась якнайдовше ходити на підборах і все ж втиснутись у свої звичні джинси та інший одяг, то зараз намагаюсь одягатися максимально зручно. Вагітна жінка – вона і в Африці вагітна, отже жоден одяг цього не приховає і не зробить вигляд звабливішим. Крім того зрозуміла, що ці кілька місяців вагітності назавжди знищили частину мого гардеробу, і ті речі, що свого часу приховували мій кругленький животик тепер можна носити тільки …на кругленькому животику.
Жовтень
Кожної ночі мені сниться здійснення мрій. Ні, не завжди те, про що ви подумали. Звісно ж, сниться і він, мій малюк, однак все частіше марю про те, як я врешті зможу …лягти на живіт. Навіть це колись доступне задоволення стало для мене справжнім табу. Так що, шановні чоловіки, які вважають, що виносити дитину - раз плюнути, уявіть собі, що ви мало не пів року навіть лягти чи сісти не можете так, як хочеться, не кажучи вже про ряд інших дрібних неприємностей. До слова, про це: кількаразові нічні відвідини туалету вже зовсім не дратують, чого не можу сказати про першу вагітність. Так що залишився мені сон на боках та на спині, хоч завжди спала лежачи на животі. Та й то, чомусь моє лежання на правому боці викликає у малюка обурення. Вагітним жінкам нагадаю, що в останньому триместрі вагітності, дитинча відчуває дискомфорт і тоді, коли мама лежить на спині – по-перше, перетискається одна з найважливіших артерій, а по-друге – його тисне хребет. Але це ніщо, порівняно з тими, часом зовсім безсонними, ночами, які почнуться із появою малюка. Зрештою, і вони мене не лякають, бо подібне щастя варте того, щоб заради нього не поспати кілька місяців, рік, а то й більше.
Чим активніше дає знати про себе мій малюк, тим частіше виникають думки про те, на кого він буде схожим, які оченята матиме, якого кольору буде волосячко. Яким він буде: спокійним чи знову ж таким активним, як мій перший синочок? Разом із цими приємними роздумами приходять і вкрай негативні: а що, якщо щось не так? Хоча всі аналізи та обстеження стверджують, що все чудово, ці думки постійно крутяться в голові. Зізнаюсь щиро, першого разу я не настільки усвідомлювала всю важливість свого стану і того що відбуватиметься у моєму житті далі. Та коли вже є одне таке щастячко, приходить розуміння, чому завжди мої батьки кажуть, що головне – здоров’я. Коли керуєш своїм тілом на власний розсуд, подібні думки не надто обтяжують, здається, що з тобою ніколи і нічого не станеться. Але коли відчуваєш поряд із своїм серцем малесеньке довірливе сердечко – переживання за власне здоров’я стає на перше місце. Адже якщо здорова мама – здорова й дитина.
Листопад
От тепер стає важко фізично: з’являється незграбність, неповороткість. Кожен нахил вперед стає випробуванням. Все падає з рук, наче навмисно для того, щоби я зайвий раз нахилилась. Оцінила те, що перші пологи припали на кінець літа – тоді, в останні місяці вагітності, я не задумуючись запихала ноги в шльопанці, і йшла куди треба. Зараз, щоб взутись, потрібно виконати ряд складних трюків, складність яких не зрозуміла для звичайних людей. Хода стала «гусячою» - здається, що кожна кісточка у моєму тілі живе сама по собі, і таке поняття, як «скелет» в моєму випадку абсолютно недоречне. Це відчуття з’явилось ще у перші тижні вагітності, але з кожним набутим кілограмом біль стає все нестерпнішим. Ходити я можу скільки завгодно, але от варто зупинитись на місці – і це вже проблема. Кожна черга в магазині – випробування, під час якого в голові одна думка – не втратити свідомість. Те ж і в транспорті: рідко коли хтось поступається місцем, не раз бувало таке, що в маршрутці всі сидять, а стою лише я одна. Тоді всі пасажири зосереджено дивляться у вікно, начебто не помічаючи мене. Користуючись нагодою, хочу подякувати тим людям, які все ж поступаються місцем у транспорті вагітним. Повірте, це не лише приємно, часто це просто рятує від неприємних ситуацій. Бувало, що я дійсно втрачала свідомість у маршрутці. Нажаль всі аналізи доводиться здавати у так званий «час пік», коли транспорт переповнений школярами, студентами, люди поспішають на роботу… Тоді точно ніхто не зверне увагу, бо кому ж хочеться їхати стоячи у тісняві? Тому, змушена звертатись за послугами таксі.
Саме зараз я мала б починати відвідувати «Школу материнства», однак, через епідемію, наразі я цих курсів не відвідала. І хоч це дуже цікаво, однак нічого страшного, адже у мене вже є досвід материнства. А весь свій вільний час я плідно використовую: почався якийсь шалений період «гніздування». Хочеться зробити все на світі – вичистити весь дім, зробити перестановку, щось змінити. Незмінним бажанням є прання постільної білизни та штор, що для багатьох господинь не є улюбленими справами.
А ще - особливий сентимент до малесеньких дитячих речей. Так хочеться вже придбати щось для немовляти! Але ні, ще не час. Зараз лише пора починати складати «валізу» для завжди несподіваної подорожі у пологовий будинок. У той, де немає капусти та лелек, але завжди з’являються малесенькі дітки…
