Надмірне піклування улюбленої бабусі може викликати в дитини невроз
Завжди добра й лагідна, частує пиріжками й варенням і майже ніколи не свариться. Саме такий образ бабусі зазвичай малює уява. Проте, якщо перефразувати відомий рекламний слоган — не всі бабусі однаково корисні. Надмірна турбота про онуків перетворюється на нещадний контроль і, зрештою, на тиранію. Дитині це загрожує неврозами і постійними проблемами в дорослому житті.
Третьокласниці Оленці всі заздрили. Адже її бабуся — колишня вчителька молодших класів, працювала вихователем групи подовженого дня в школі. Просто мрія! Дівчинка завжди нагодована, доглянута, уроки вивчені, а в щоденнику стрункими рядками червоніють «дванадцятки». Та й усі проблеми з однокласниками або вчителями турботлива бабуся, яка завжди поруч, розв’язувала миттєво. Не дивно, що дівчинка була однією з найуспішніших у класі.
РОКОВА «ДЕВ’ЯТКА»
Проте виявилося, що з одного предмета Оленці замість «відмінно» за рік учитель ставить 9 балів. Звісно, турботлива бабуся вирішила розібратися, чому в онуки-розумниці раптово з’явилася така неприпустима оцінка! Колишній педагог звіряє оцінки в журналі і щоденнику й звертається до директора школи зі скаргою, що третьокласниці несправедливо занижують бали. Адміністрація навчального закладу збирає комісію і пропонує Оленці знову написати контрольну роботу. Дізнавшись про повторну річну, дитина почала погано спати, відмовлятися від їжі, а до школи тепер збирається зі сльозами. Однак бабуся в усьому звинувачує директора, шкільного психолога і вчителя.
Наче все логічно: бабуся відстоює права дитини, якій, можливо, справді дещо занизили оцінку. Але чи варті амбіції дорослої людини нервового зриву дівчинки? Адже від балів у табелі третьокласниці не залежить усе її майбутнє. Спеціалісти радять бабусі Оленки якнайшвидше змінити своє ставлення до ситуації й менше тиснути на онуку.
— Надмірна опіка онуків-школярів сьогодні дуже актуальна проблема, — говорить психолог Людмила Верменич. — А цей випадок ускладнений ще й тим, що дитину контролюють майже цілодобово. Бабуся вочевидь керувалася тільки власними інтересами, а інтереси та можливості онуки не врахувала. І батьки, й старше покоління повинні пам’ятати, що на першому плані має бути любов до дитини, а не до себе. Тож варто дати їй можливість робити помилки, розв’язувати невеличкі шкільні проблеми самостійно.
Я ЛІПШЕ ЗНАЮ, ПРО ЩО ТИ МРІЄШ!
Історія іншої української родини може сміливо претендувати на екранізацію. Ще за радянських часів Валентина Семенівна побачила в семирічній доньці Наталці задатки великої художниці. Спочатку дівчинці й самій подобалося малювати, проте мама насідала, змушувала малювати весь вільний час. Слухняна дитина закінчила з відзнакою художню школу і технікум, малювала портрети й пейзажі для знайомих і розуміла, що ніяка вона не геніальна, а живопис просто ненавидить! І щойно на горизонті з’явився перший-ліпший залицяльник, Наталя у 18 років утекла з дому, завагітніла й, усвідомлюючи, що ні досвіду, ні грошей для виховання немовляти в неї немає, віддала маленьку Олю своїй мамі.
Валентина Семенівна і цього разу вирішила виростити генія. Виявилося, що в Олі ідеальний музичний слух. Дівчинку віддали до спецшколи при консерваторії, окрім того вона займалася з репетиторами. Бабуся мріє — Оля закінчить консерваторію і стане всесвітньо відомим акомпаніатором… Але в дев’ятому класі дівчинка несміливо заявила, що хотіла б вступити на акторський факультет. Бабуся тільки розсміялася й попросила не вигадувати дурниць: «Ми так багато працювали! Консерваторія — це твоя мрія!»
У результаті Оля таки закінчила спецшколу із золотою медаллю, вступила до консерваторії. Вісімнадцятиріччя дівчинка святкувала у тісному сімейному колі: мама, бабуся і дідусь. Друзів у неї… просто немає. Адже весь вільний час вона або навчається, або акомпанує дитячому хору. Тепер Наталя, мати дівчини, намагається вплинути на ситуацію, врятувати дитину від долі, яка спіткала її саму.
— Цілком можливо, що онука може повторити помилку матері, — впевнена Людмила Верменич. — Наталя через постійну опіку абсолютно не була пристосована до самостійного життя. Саме тому вона не усвідомлювала, чого потребуватиме народження дитини. А Валентина Семенівна, на жаль, повторила власні педагогічні помилки. Найімовірніше, бабуся не реалізувала себе як творча особистість, тож мрії юності вона намагалася втілити в доньці, а потім в онучці. Ідеальним для цієї родини було б звернутися до сімейного психолога. Або відверто поговорити втрьох про наболілі проблеми.
ХТО В РОДИНІ ГОЛОВНИЙ?
Звідки беруться бабусі-тирани? Адже вони люблять онуків, переживають за майбутнє, мріють бачити їх щасливими. Психологи стверджують, що більшість таких бабусь самотні. Саме тому вони оточують надмірною турботою дітей і внуків. Або це літні жінки, нещасливі в шлюбах, які не отримують уваги від чоловіка і з головою занурюються у виховання підростаючого покоління.
— Наслідком такої постійної турботи у майбутньому може стати порушення адаптації у суспільстві, — розповідає Людмила Верменич. — Такі діти, як правило не вміють самостійно приймати рішення і розв’язувати життєві проблеми. Ознаки зниження адаптаційних здібностей яскраво простежуються у так званому кризовому віці — шість років. Надмірна опіка, постійні «так можна, а так — ні», авторитаризм у вихованні можуть довести дитину до неврозу. Першим дзвінком може стати те, що школяр на уроках або вдома, готуючи домашні завдання, гризе нігті, дівчатка часто беруть до рота кінчики волосся або мимоволі закручують пальцем пасма. У підлітковому віці може з’явитися агресія до старшого покоління.
Велику роль відіграє і модель стосунків у родині. Часто бабуся є головою родини. Своїх дітей вона вважає недостатньо дорослими й досвідченими, щоб виховувати власне чадо. Тому весь виховний процес така бабуся зазвичай бере на себе.
А в вашій родині теж усім заправляє бабуся? Тоді пора замислитися.
Поради батькам: перевиховуємо бабусю
Зрозуміло, це без спеціаліста майже неможливо. Але чи знайдеться в Україні жінка літнього віку, яка не тільки визнає свої методи виховання неправильними, а й погодиться відвідувати психолога? Тож роботу з рятування дитини від надмірної турботи бабусі доводиться брати на себе саме батькам. Ось кілька корисних порад:
1. Намагайтеся уникнути сварок і з’ясування стосунків між батьками і бабусею при дітях. Особливо, якщо бабуся принижує тата або маму чи критикує їх методи виховання. А якщо дитина все-таки стала свідком «розбору польотів» між дорослими, потрібно пояснити, що бабуся — мамина або татова мама, тож вона має право їх виховувати, так само, як вони — власних дітей.
2. Батьки повинні по можливості згладити ситуацію. Спершу подякувати бабусі за її любов до онука та прагнення зробити для нього щось корисне, а потім пояснити, чому вони не підтримують її методів виховання.
3. В особливо важких випадках бажано звернутися до психолога. Виходом з цієї ситуації може бути похід до шкільного психолога під приводом поспілкуватися про дитину.
4. Якщо єдиним заняттям для бабусі є виховання онуків, можливо, варто дати їй «відпустку». В багатьох містах великою популярністю серед літніх людей користуються університети третього віку. Там бабусі й дідусі опановують комп’ютер, інтернет, займаються танцями, вивчають англійську. Запишіть бабусю до такого закладу і, можливо, вона дасть змогу онукам навчатися на власних помилках. (Довідка порталу «Діти»: Знайти університет третього віку у Тернополі нам не вдалося. Найближчий діє у Львові. Втім цю пораду психолога можна адаптувати і до реалій нашого міста. Просто знайдіть для бабусі хобі, справу, якою вона щиро захопиться).
ВОНИ ДАДУТЬ ФОРУ І МОЛОДИМ!
Деякі бабусі тільки на пенсії знаходять справжнє покликання. Згадайте всім відомих бабусь: письменниць Етель Ліліан Войнич, Агату Крісті, Астрід Ліндгрен або актрису Джоан Хіксон (чарівна міс Марпл). Проте і серед сучасниць є ті, з кого українським бабусям можна брати приклад.
74-річна американка Ернестіна Шепперд потрапила до Книги рекордів Гіннеса як найдоросліша культуристка світу. Вона викладає фітнес й іноді працює моделлю. Щодня супербабуся прокидається о третій ночі, медитує, потім пробігає 16 кілометрів парком. Бодибілдингом Ернестіна почала займатися в 56 років.
А ось австралійка Олів Рейлі в 107 років створила свій блог, де активно спілкувалася з відвідувачами й давала поради з усіх життєвих питань.
Джерело: стаття «Неслухняні бабусі йдуть у бій», Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 51-52
