Каталог |
|||||||||||||
|
|||||||||||||
|
|
|||||||||||||
| Еріх Фромм якось сказав: «На світі мало батьків, яким би вистачило сміливості і незалежності турбуватися більше про щастя своєї дитини, ніж про її успішність». Далі – роздуми про правильний підхід батьків до раннього розвитку дитини… |
 |
Щойно почитавши чергову суперечку з приводу раннього розвитку, зауважу, що половина нестиковок через те, що не визначено "ранній розвиток". Те, що більшість мам з самого раннього віку називають предмети, форми і кольори, рахують вголос, читають книжки і показують картинки – це нормальний розвиток. Дитина зацікавилась – мама показала і розповіла – саме так дитина пізнає світ. Точно так само противники раннього розвитку зовсім не пропонують не тримати в будинку книг до 7 років або не відповідати на питання "яка це буква". Прикладами дійсно раннього розвитку є підходи, покликані розвинути у дитини той чи інший навик на порядок раніше, ніж фізіологічно дитина може це робити – повзати, перевертатися, ходити, писати, рахувати до того, як дитина природно готова до цього. Зараз дуже модно посилатися на "після 3х вже пізно". Однак, ніхто не поспішає вдаватися в подробиці поетапного дозрівання мозку дитини для тих чи інших операцій, адже мозок і здібності дитини в 3, 6, 12, 24 місяці кардинально різняться. І саме неувага до логіки природи в спробі її обігнати і тягне за собою інтуїтивне неприйняття такого раннього розвитку багатьма мамами, і мною в їх числі. Наприклад, діти, яких активно натаскували на раннє повзання та ходьбу за допомогою масажів, вправ, водіння за ручки і на лямках, часто починають ходити в 7-8 місяців. А потім мами думають, як уберегти малюка від падінь плазом, бо фізично тіло пішло, а до адекватної координації мозок ще не дозрів. Дитина, яку не вчили спеціально ходити, йде сама пізніше, і падає в рази менше, і робить це групуючись, без шкоди для себе. Ще приклад: всі чули про дрібну моторику та її зв'язку з мозком. Але не всі замислюються, що дрібна моторика, необхідна для письма, у віці до 3 років викликає сильне перенапруження і вкрай шкідлива для розвитку дитини, про це говорять багато лікарів. У надмір раннього читання часто буває наслідок у вигляді втрати інтересу: літери дитина в слова скласти може, а розвитку мозку для охоплення великого тексту таким шляхом ще не досягла. Поскладала, а задоволення не отримала, кинула читати. Ще спільною бідою раннього розвитку є прямий наслідок випередження. У дитини буде момент, коли вона РАПТОМ зверне увагу на букви або кольору, буде момент, коли їй буде дуже цікаво намагатися скласти сортер і вона буде годинами цим займатися, буде момент, коли вона захоче прочитати САМА, без мами. Це закладено природою і визначено етапами становлення особистості. Випередження може призвести до того, що до моменту інтересу до СОРТЕР, сортер, який мама невпинно їй підсувала, їй вже остогид. Так буває не обов'язково, але так буває. І останній момент. Природа мудра, і не дарма людина розвивається так, як розвивається. Є час збирати каміння, і час їх розкидати. Прагнучи підстьобнути і випередити природу, варто задуматися, а чого позбавляється дитина, тому що її мамі заманулося навчити її впізнавати слова в 4 місяці? Які успіхи у фізичному, емоційному, творчому розвитку вона мала би робити зараз, замість того, щоб виконувати вправи по пірнанню? Що вона не встигла осмислити в тиші, бо мама вирішила, що 3 місячному саме час вирушити в кенгурусі на бебі-йогу через все місто в метро? Ми настільки зациклені на успіхах, які можна оцінити і продати, що забуваємо, що дитина розвивається і коли катає машинку, і коли стукає ополоником по каструлі, і коли ми не активно стрибаємо навколо неї з розвиваючими матеріалами. Просто розвиток буває різним. Можливість подумати в тиші розвиває не менше, ніж центр з контрастними іграшками різних фактур. Всього в міру. Отже: не варто плутати задоволення природної дитячої цікавості і допитливості – де обсяг інформації і сферу інтересу регулює дитина, із задоволенням амбіцій мами похвалитися, як рано її чадо щось робить раніше за інших. Що поганого в таких амбіціях? У них погано те, що за грандіозним майбутнім, яке мама намалювала дитині, зовсім не видно, та ніхто й не цікавиться, чи хоче цього майбутнього сама дитина, і чого вона взагалі хоче. Це по-перше. А по-друге, дитина змушена постійно виправдовувати вкладені в неї зусилля і навішані на неї очікування. А що, якщо після всіх карток Домана, розвиваючих центрів, вона як і раніше не навчиться читати до 4 років? Що, якщо, незважаючи на запропонований вибір корисних занять і розвиваючих іграшок і карток, вона буде віддавати перевагу бігу колами по кімнаті або годинами катати машинки? Чи буде в очах її мами стільки ж гордості і любові? І як почуватиметься дитина, коли їх там не буде? Коли з такого раннього віку вона уже розуміє, що її люблять не такою, якою вона є. А це, як нам відомо, основа всіх майбутніх комплексів і проблем у стосунках. Неприйняття себе. Все як завжди зводиться до головного питання – чого я хочу для своєї дитини. Еріх Фромм якось сказав: «На світі мало батьків, яким би вистачило сміливості і незалежності турбуватися більше про щастя своєї дитини, ніж про її успішність». |
