Мама – перший Всесвіт дитини, який дає ресурс на все життя
Під час вагітності відбувається велика перебудова організму жінки та багато змін не лише фізичних, а й психологічних. Вони зумовлені як гормональними змінами в організмі, так і природними інстинктивними механізмами, які сприяють підготовці до материнства.
Тому маля перебуває у симбіозі з материнським організмом, який є для нього мікросвітом. З одного боку, цей період є оптимальним та комфортним для дитини на фізичному рівні, а з іншого – це той унікальний час, коли починають формуватися стосунки між мамою і дитиною, коли дитина вже впізнає мамин голос, погладжування, серцебиття, а також переживає разом із мамою ті самі емоції, оскільки всі вони передаються через гормони в кров дитини. Водночас, жінка щораз більше починає відчувати зв'язок з власною дитиною, слухаючи, як вона росте і рухається всередині її тіла, спілкуючись з нею за допомогою дотику
Кульмінацією цих стосунків є пологи – момент народження дитини та зустрічі з мамою. Отже, що відчуває дитина під час пологів? Насамперед йдеться про різку зміну усіх відчуттів – розпочинаються перейми. Організм матері за допомогою переймів готує дитину до проходження родових шляхів. Поступово перейми посилюються і частішають, поглиблюючи фізичний дискомфорт і матері, і дитини, згодом їх доповнюють потуги і розпочинаються власне пологи, тобто проходження дитини через родові шляхи. Незважаючи на те, що пологи є природним процесом, це неабияке випробування як для жінки, так і для дитини. Адже проходження родових шляхів – це подолання першої перешкоди в житті кожного з нас, а народження – це наша перша життєва перемога. Цей досвід є найважливішим досвідом для кожної окремої людини, і від його успішності залежить, наскільки легко ми будемо досягати чогось у житті, як будемо ставитись до найрізноманітніших труднощів та долати їх.
Пологи можуть тривати багато годин, і є болісними як для матері, так і для дитини. Але всі процеси, які відбуваються під час природних пологів, є взаємоузгодженими, відтак переживання матері та дитини є схожими, а зв'язок досить сильним.
Деякі жінки бояться фізичного болю, який їм доведеться пережити, але біль є невід’ємною частиною пологів і супроводжує спільну важку роботу матері та дитини, в кінці якої їх обох чекатиме винагорода – довгоочікувана зустріч. Тому дуже важливо, щоб ця зустріч відбулася, щоб лікарі дали можливість матері та дитині поділитися між собою радістю першого контакту і навіть втомою від пережитих вражень.
Зустрічаючи у дорослому житті з кимось близьким, ми хочемо обняти цю людину, тому зрозуміло, чому таким важливим для матері і дитини є власне тілесний контакт відразу після народження. Це не просто перші обійми чи перше прикладання до грудей, це заспокоєння для обох після пережитого стресу пологів, це радість спільної перемоги і довгоочікуваної зустрічі, це відновлення зв’язку між мамою і дитиною.
Тому психологи рекомендують усім породіллям: незалежно від того, яким способом ви народжуєте, заздалегідь попросіть лікаря, щоб немовля приклали вам до грудей відразу після народження. Навіть якщо ви будете досить виснажені та забудете в цей момент про своє бажання, медики мають подбати про це.
Близькість маминого тіла, запах молока та відчуття знайомого серцебиття неабияк заспокоює дитину. Лише після того, як малюк полежав у вас на грудях, варто робити усі подальші медичні процедури.
Контакт «шкіра до шкіри» також сприяє розвитку дитячо-материнської прив’язаності. Останні дослідження довели, що під час обіймів та прикладання дитини до грудей, у матері і дитини виробляється гормон окситоцин, який є визнаним гормоном прив’язаності. Самі ж матері стверджують, що після того, як дивляться на немовля, яке носиком вловлює перший запах материнського молока та крихітними пальчиками торкається їхньої шкіри, відчуття болю й спогадів про пологи покидають їх дуже швидко. Вони розуміють, що попереду на них чекає неймовірний калейдоскоп емоцій та відчуттів, а переживання впродовж періоду вагітності були лише генеральною репетицією материнства.
Сучасним жінкам народжувати набагато легше, ніж було, наприклад, нашим мамам та бабусям. Адже навіть за останні десять років у медицині відбулося безліч відкриттів. Те, що раніше здавалося фантастикою, сьогодні є нормою. Майбутня мама може вибрати для себе пологовий будинок, палату з кращими умовами, взяти для підтримки когось із родичів (чоловіка, маму, сестру, подругу), отримати вичерпну та кваліфіковану допомогу при потребі.
Понад 40 років тому в США педіатри Маршал Клаус та Джон Кеннел розпочали досліджувати зв'язок між батьками та їхніми немовлятами, а також емоційні потреби новонароджених з метою поліпшення процедури пологів і догляду в пологових будинках. Їм належить велика кількість нововведень, які було запроваджено в пологових будинках у багатьох країнах. Зокрема, один із найважливіших стосується першої години життя новонароджених. Дитину відразу після народження, коли її шкіра рожевого кольору, вона вже самостійно дихає, рухається, загалом має добрий вигляд і не має жодних ускладнень, спочатку ретельно витирають і тільки після цього кладуть на тіло матері в одну з трьох позицій: на живіт, на груди або поруч біля матері. Більшість жінок хочуть, щоб їхню дитину поклали їм біля грудей. Якщо ж дитину покласти на мамин живіт, вона спочатку відпочине близько 30-и хвилин, і буде намагатися подивитися на свою маму, постійно піднімаючи та опускаючи голівку. У цей час дитина перебуватиме в так званому стані «спокійної тривоги». У цьому стані вона зазвичай збудлива. У неї дуже зацікавлений вираз обличчя. Вона намагається подивитися прямо в очі своїй мамі. Важливо, щоб ні мама, ні медичний персонал тоді не турбували малюка, не мили його, не давали вітаміну К чи робили інші маніпуляції, треба виділити йому бодай годину часу для адаптації і дати змогу просто побути з матір’ю. Натомість маля матиме низку різних манер поведінки, які із захопленням спостерігатимуть і розумітимуть батьки.
Приблизно через 30 хвилин немовля почне плямкати губами, а ще згодом – рухатися вперед, відштовхуючись ніжками. Рухаючись до маминих грудей, дитина буде кивати голівкою з боку в бік. Найцікавішим є те, що, врешті досягнувши їх, воно широко відкриває ротика і абсолютно точно і самостійно прикладається до грудей. Коли дитина починає смоктати, вона дивиться надзвичайним поглядом на маму, і цей прекрасний момент можна спостерігати майже впродовж 40-60 хвилин.
Усе це залежить від стану дитини після пологів і від бажання матері провести цей час разом із немовлям відразу після його народження. Це також прекрасна можливість і для знайомства батька з малюком.
Наступним важливим нововведенням у медичній галузі було спільне перебування в палаті пологового будинку матері разом з дитиною. Спочатку лише деякі медичні заклади погодилися випробувати у себе цей «експеримент». Та після лише позитивних показників усі решта до них приєдналися. На території нашої держави ця програма теж активно впроваджується у пологових будинках. Численні дослідження показали, що можливість раннього контакту з дитиною з прикладанням до грудей в перші години життя разом з можливістю спільного перебування в палаті значно збільшують шанси успішного грудного годування, а також ці матері довше годують дітей грудьми порівняно з тими, які не отримали задоволення першого контакту з дитиною. Порівнюючи розвиток немовлят, які перебували разом з мамою і окремо, виявили, що частота годувань та кількість спожитого молока набагато вища у тих, які постійно перебувають з мамою, а також вони краще набирають вагу, тому що частіші годування зменшують енерговитрати немовляти завдяки зменшенню рухів та плачу в перші дні життя. Такі немовлята мають задоволений вигляд, менше плачуть і швидше формують цикли спання-неспання.
Іноді жінкам здається, що вони надто втомлені пологами і варто було б відпочити і відіспатися в пологовому будинку, а лише потім вдома перебувати разом з дитиною. Насправді, якщо дитина перебуває разом з вами, ви відпочиваєте більше. Новонароджені багато сплять, ви менше тривожитесь, як там ваше немовля, бо воно завжди поруч з вами. Перебування окремо від дитини також означає відтермінування у вивченні сигналів вашої дитини. Після повернення додому для матері дуже важливо знати в сигнали своєї дитини і розуміти, що вона голодна, ще до того, як вона почне плакати, розпізнаючи її ранні сигнали про голод (дитина починає щось шукати, відкриває ротика, починає смоктати пальчики).
Перебування разом – це не лише годування за першої необхідності. Воно означає набагато більше і для матері, і для дитини. Дитина більше часу перебуває в матері на руках. Мама натомість частіше спостерігає за своїм малюком, розмовляє з ним, детально вивчає … в обох більше часу, щоб сформувати важливий зв'язок між собою.
Психологи також не радять щоразу перекладати малюка в колиску після годування. Вночі набагато зручніше залишати його поруч на ліжку, тоді мамі не доведеться прокидатися декілька разів поспіль, коли маля зголодніє. Деякі матері хвилюються, щоб часом не завдати дитині спросоння шкоди. Та будьте певними, що ви спатимете настільки чутливо, що перші два тижні практично чутимете кожний рух та звук немовляти.
Позитивно це впливає й на саме немовля. Адже воно відчуває маму біля себе. Психологи радять звертати увагу на кожний плач дитини, оскільки саме так вона намагається привернути до себе увагу, повідомити про якусь незручність (мокрі пелюшки, голод, потребу в увазі матері). Коли малюк відчуває, що йому відразу допоможуть, то розвивається спокійним. Він знає, що в потрібну мить мати завжди буде поруч із ним. З тієї самої причини фахівці радять бодай рік часу декретної відпустки таки цілком приділити дитині, а не перекладати обов’язки щодо догляду на бабусь чи нянь.
Дослідження прив’язаності
Кожна людина від народження має потребу в близькості. Це відкриття належить британському психоаналітикові Джону Боулбі – творцеві «теорії прив’язаності». У результаті досліджень науковець виявив, що надійний емоційний зв’язок між немовлям і матір’ю допомагає дитині:
долати страх і занепокоєння;
справлятися зі стресом;
розуміти те, що вона сприймає;
логічно мислити;
покладатися на себе;
досягти максимального інтелектуального потенціалу;
розвивати гармонійні стосунки в подальшому житті.
Тому збереження цього зв’язку впродовж дорослого життя є джерелом безпеки, радості та впевненості. Це своєрідне відчуття того, що близька нам людина й надалі буде для нас доступною. Саме тому багато дорослих дітей телефонують у важкі періоди свого життя батькам. Вони знають, що цей дзвінок їм не допоможе, проте відчуття турботи близької людини заспокоює їх.
Протилежним відчуттям до прив’язаності є відчуженість та самотність, відчуття втрати. Адже кожен із нас свідомий того, що рано чи пізно ми втратимо людей, яких найбільше любимо та цінуємо.
У психологічній практиці прийнято виділяти декілька основних сигналів прив’язаності.
Серед них одним із перших в житті є плач малюка. Дитина плаче, коли відчуває біль чи переляк. Тому батьки мають відразу реагувати на це. Ще одним елементом прив’язаності є посмішка. Коли малюк посміхається комусь із батьків, вони неначе отримують відображення любові своєї дитини через її емоції.
На ранніх етапах розвитку малюки посміхатимуться будь-якій особі або плакатимуть через те, що втратили з поля зору будь-яку людину. Проте у віці від 3 до 6 місяців діти звужують спрямованість своїх реакцій до декількох знайомих облич, формують помітну перевагу стосовно однієї людини і до решти ставлять доволі насторожено. Коли дітки починають повзати, то щоразу намагаються тримати в полі зору когось із батьків і відразу реагують, коли їх немає.
Протягом перших трьох тижнів малюки інколи посміхаються із заплющеними очима, зазвичай перш ніж заснути. Згодом вони починають посміхатися при звуці людського голосу. Посмішка є засобом, який сприяє взаємному вияву любові і турботи – поведінці, яка підвищує шанси малюка на те, що він буде здоровим і життєрадісним. У віці 3-6 місяців немовлята поступово обмежують спрямованість своїх посмішок знайомим людям. Натомість, якщо вони бачать незнайомця, то просто пильно дивляться на нього. Також діти стають розбірливішими у своєму воркуванні. Хтось із рідних набагато швидше зуміє їх заспокоїти у разі потреби. У 5-місячному віці малюки починають тягнутися і хапатися за частини нашого тіла, зокрема за волосся, але роблять це, лише якщо знають людину. Приблизно з 6-місячного віку прив’язаність немовляти до певної людини стає інтенсивною й винятковою. Найбільше це помітно, коли немовлята голосно плачуть, демонструючи тривогу розлучення, коли мати виходить із кімнати. В цьому віці дуже помітна радість, яку виявляє малюк, коли зустрічає матір після певної відсутності. Він тягнеться до неї, щоб вона взяла його на руки, і, коли вона це робить – обіймає її й видає радісні звуки.
Із дитинства – в доросле життя
Лише після докладного дослідження взаємин мама-дитина психологи виділили декілька основних типів прив’язаності. Саме від того, наскільки успішними були взаємини в «пелюшковому» віці, залежатиме в майбутньому вміння дитини долати життєві труднощі, боротися з депресіями, правильно вибрати партнера та будувати відверті та тривалі стосунки. Стиль прив’язаності також впливає на ставлення до роботи та свого особистого розвитку й самореалізації.
Тому дуже важливо у перші місяці допомагати новоспеченій матері з доглядом за немовлям та залагодженням домашніх справ. Ще потрібнішою буде надійна емоційна підтримка – передусім чоловіка, а також мами чи свекрухи, – оскільки це найкращі ліки від типових для породіллі емоційних зламів. Доведено, що вчасна та ненав’язлива увага близьких, їхня емоційна присутність сприяє звиканню до нової ролі та успішному входженню в нову ідентичність. Слід пам’ятати й те, що з появою новонародженого настає обов’язкова сімейна криза, трансформація стосунків у парі, яка вимагає взаємних зусиль, згуртованості, толерантності та емоційної причетності обох батьків до всього нового, що тепер відбувається. Натомість відсутність такого емоційного резонансу може призвести до тривалої материнської депресії, що негативно відображається на розвитку здорової прив’язаності між мамою та немовлям.
Джерела інформації
У XXI сторіччі сучасні ЗМІ висвітлюють чимало інформації, присвяченої материнству. Проте іноді вагітним жінкам бракує саме кваліфікованої допомоги. Для прикладу, багато з моїх колег не знають, чому так важливо прикладати немовля до грудей у перші хвилинки життя, чим корисне спільне перебування матері та дитини в одній палаті і що таке емоційна прив’язаність. Якщо різноманітні медичні поради їм дадуть, то психологічні моменти досить часто залишаються не обговореними. Ось тоді й допомагають школи матерів та курси, які проводять дипломовані фахівці. На жаль, у нашому місті не настільки багато психологічних тренінгів для майбутніх матерів. Тому приємною звісткою є те, що в медичному центрі «Інтерсоно» є ціла програма психологічного супроводу та планування сім’ї. Знайти відповіді на всі свої запитання та відвідати безкоштовну лекцію мають змогу всі охочі.
Автор та редакція висловлюють вдячність за сприяння у підготовці матеріалу психологам медичного центру «Інтерсоно» Наталії Фрик та Ользі Шишак.
