Всі ми добре розуміємо, що читання – це базове, ключове вміння усієї освіти. Це головний навчальний навик, системоутворюючий. Він визначає успішність навчання на всіх наступних щаблях і взагалі інтелектуальні перспективи людини. Дитина, яка любить книгу і добре читає – вчиться сама, вона автономна, незалежна, потребує менше управління з боку вчителя.
Всім нам хотілося б, щоб читання, як будь-який феномен людського життя, увійшло в життя малюка у повноцінному вигляді: він полюбив книгу (на паперовому носії або електронному) і став Читачем на все життя.
Одвічна проблема читання, звичайно ж, хвилює батьків і дошкільнят і школярів. До нас у Центр звертаються батьки, зневірившись самі навчити дитину читати. Справа в тому, що в іншу школу, не вміючи читати, потрапити складно. Якщо не виходить навчити дитину читати, то звернутися потрібно до фахівців.
А от зробити дитину захопленим, відданим книзі читачем – це під силу всім батькам. «Шлях до цього один, – розповідає Олексій Михайлович Кушнір, кандидат психологічних наук, автор "природоузгодженої педагогіки ", – читайте дитині книги вголос. Взагалі, читати треба до 16, до 17 років. Вона вже й не дитина начебто, а читати все одно треба. Сімейне читання – ключ до нормального взаєморозуміння між батьками і дітьми».
Олексій Михайлович ділиться своїм простим, але науково-обґрунтованим алгоритмом навчання, придатним для всіх категорій учнів: «Не намагайтеся навчити рано, швидко, або навчити швидкому читанню. Вчіть своєчасно і якісно оптимальному, адекватному за швидкістю читанню».
У дитини є артикуляційний автоматизм, що супроводжує слухання. Наш метод – з'єднати цей артикуляційний автоматизм (артикуляційне відлуння) з графічним текстом.
Як це зробити?
Літери освоюються за допомогою кубиків (не Зайцева, а звичайних) легко і швидко.
Здатність дитини зібрати з кубиків слово "велосипед" за зразком, написаним авторучкою, означає готовність освоювати читання.
Починати треба не раніше 5,5 років. До зазначеного віку виховуємо "Читача закоханого в книгу", читаючи йому вголос. Всі спроби раніше сплавити з рук "читача", на якого вже не треба витрачати час, це лінощі та егоїзм дорослих. Читати вголос дітям треба до 16-ти років.
Перший крок навчання власне читанню – дорослий читає і показує дитині синхронно в тексті те, що читає (як караоке).
Другий крок – дорослий читає, але показує синхронно те, що читає, пальчиком дитини, рухаючи її руку по тексту.
Третій крок – дитина показує пальчиком, що читати, а дорослий читає там, де рухається пальчик в темпі його руху. Добиваємося легкості та адекватності показу.
Четвертий крок – тікаємо голосом від пальчика дитини вперед і ловимо момент, коли її рука мимоволі рушить по рядку слідом за голосом.
П'ятий крок – дорослий читає, а дитина стежить за текстом. Темп читання дорослого - до 50-60 слів за хвилину.
Шостий крок. Переконавшись, що дитина стежить за читанням дорослого невимушено і легко, робимо різкий стрибок у темпі – читаємо зі швидкістю 120 слів за хвилину і більше. Поступово доводимо темп звукового орієнтира до 150 сл. / хв. Прагнемо легкості та невимушеності стеження дитиною по тексту за читанням дорослого лише очима. А де ми читаємо? Ось!
Сьомий крок – з подивом виявляємо, що дитина читає значно швидше подумки те, що ми читаємо їй вголос. Це і є той бажаний навик читання, а не навик озвучування тексту, який більшість батьків приймають за читання.
Типові помилки при навчанні:
багаторазове читання одного й того самого;
читання дитиною вголос (на всякий випадок);
самостійне читання дитиною без звукового орієнтира;
обговорення прочитаного при сторонніх.
А ось як він описує навчання читанню на уроках в школі: «До 6-7 років дитина вже чудова знає: люди читають для того, щоб відтворити події, дізнатися новини ... Від цієї зрілої установки і треба відштовхуватися.
Тому змістом і предметом уроку читання у нас стає саме читання. Ми не маємо справи з тренувальними і адаптованими текстами, а читаємо виключно високохудожні оригінальні твори. На початку використовується дитяча поезія, яка дитині добре знайома і зрозуміла: Маршак, Чуковський, Михалков, Маяковський, Барто. Потім, починаючи з II чверті першого класу, з'являються предметні цикли на основі художніх текстів. Орієнтовно – це "Рідне слово": казки, фольклор, дитяча класика, історичні, географічні, пригодницькі твори. На уроці не працюємо з твором, а живемо разом з героями розповіді, співпереживаємо їм або вникаємо разом з автором у суть проблеми. При цьому головне – щоб дитина розуміла і переживала прочитане. Критерієм розуміння власне і є п е р е ж и в а н н я. Ми виходимо з того, що мета уроку читання – потрясіння душі, її пробудження. І ця мета сходить до витоків народної педагогіки та релігійного виховання. Якщо дитина не переживає глибоко, якщо вона, як логічна машина, щось засвоїла, але серцем і душею не відгукнулася, то для нас це втрачений час.
Не вдаючись у нюанси нашої методології, вона досить докладно описана в спеціальних виданнях, зазначу, що, зрозуміло, є період знайомства з буквами, є кубики, магнітна абетка і різного роду операції з ними... Але безглуздої підготовчої роботи, яка розтягується на роки, у нас немає, бездумного механічного читання теж – ми просто не маємо потреби в таких методах. Робота над навичкою читання йде безперервно, але це прихована сторона нашої діяльності. Вона відбувається за кадром основних подій уроку, а діти повністю занурені в процес сприйняття і переживання художнього або інформаційного матеріалу. У перипетіях сюжету, співпереживання героям, причащання до Слова майстра, начебто, між іншим, окремими фрагментами формується навик читання. Так ми і будемо діяти далі - нарощувати навик маленькими шматочками, не обтяжуючи дитину діями, які відняли б усю її увагу від змісту... Поступово, крок за кроком, дитина немов вростає в читання.
І тут я повинен сказати ще про одну важливу особливість системи, яку ми пропонуємо: у нас дуже високий рівень мотивації. Кожен наш урок, побудований на внутрішній зацікавленості дитини. 80% робочого часу в моєму випадку базується на мимовільних психічних процесах, тобто на тих, які не вимагають значних внутрішніх зусиль від дитини – вона ніби мимоволі втягується у навчальний процес. Візьмемо будь-яку іншу систему і побачимо: там, навпаки, 80-90% часу дитина працює на довільних процесах. А вони дуже енергоємні, швидко втомлюють дитину.
А тепер кілька слів про результати навчання за нашою системою. У першому класі освоюється як мінімум стандарт не тільки першого, але й 2-го. За темпом читання про себе, хоча це для нас останній за значимістю критерій, ми на виході з початкової школи маємо не менше 300 слів за хвилину. А в традиційних системах – удвічі, утричі нижче. Але найголовніше – ми закохуємо дітей у книгу, у читання, і це – на все життя. Якщо зазвичай діти за три роки освоюють три книжки на уроках і плюс вдома трохи, то ми тільки на уроках прочитуємо мінімум 50-60 книг: 10 в першому класі, 15-20 – у другому і 20-30 – в третьому. Причому це література найвищої проби, том за томом з Бібліотеки світової літератури для дітей. Тобто, закладаємо величезний потенціал майбутнього розвитку людини, духовного та інтелектуального ... Ось такий результат навчання, якщо воно знаходиться в гармонії з внутрішнім влаштуванням дитини, якщо воно природоузгоджене».
У кожної методики є свої шанувальники і критики. Звернемося до коментарів Лєри Кирилової у главі 7 її книги «Енциклопедія методів навчання читанню (Літери, склади, кубики ...), АСТ, 2008»
Плюси методики
Вчимося швидко. Новий підхід до навчання читанню дозволяє навчити дітей читати цілими словами за два - два з половиною місяці. За перший рік дитина освоює матеріал не тільки першого, а й другого класу.
Читаємо швидко. Темп читання про себе, хоча для Кушніра це і останній за значимістю критерій, не менше 300 слів за хвилину. А в традиційних системах - удвічі, утричі нижчий.
Діти люблять книгу. Ця любов на все життя. Якщо зазвичай діти за перші роки навчання читання освоюють три-чотири книжки, то, займаючись за методом Кушніра, вони читають щонайменше 50-60 книг. Причому це література найвищої проби, том за томом з бібліотеки світової класики. Тобто закладається величезний потенціал майбутнього розвитку людини, духовного та інтелектуального.
Швидкість читання не заважає розуміти сенс. Навпаки, читання без розуміння в методиці Кушніра неможливе.
Навчання від букви, слова до його вимови закріплює в пам'яті правильний образ слова – так, як воно пишеться, а не вимовляється. Діти, котрі навчалися за Кушніром, апріорі пишуть грамотно.
Мінуси методики
Почавши займатися, не можна припиняти заняття ні на один день. Пропустите кілька днів, і вам доведеться все починати спочатку, дитина просто забуде все, що освоїла.
Вашого малюка чекають труднощі в школі. Діти читають побіжно, розуміють, пишуть грамотно, але не вміють робити фонематичний аналіз. Виникає, звичайно, питання: навіщо їм фонематичний аналіз, якщо вони і так добре читають і пишуть? Але не нам з вами міняти шкільну програму.
Віддавши дитину в звичайну школу, ви ризикуєте розгубити здобуті навички. Адже за програмою вона все одно буде змушена робити вправи на розвиток фонематичного слуху, і може статися так, що слуховий образ слова почне витісняти його зоровий образ, і письмо стане менш грамотним.
Кому не варто займатися за Кушніром
Нестійка увага, неуважність – це перешкода на шляху освоєння методу. Дитина не зможе стежити за вами по тексту, співвідносити вимовлене слово з написаним.
Занадто рухлива, непосидюча дитина теж насилу зможе висидіти поруч з мамою, навіть якщо читати суперцікавий текст. Вам доведеться вчитися по трошки, уривками. Результату в такому випадку можна чекати дуже довго.
Занадто зайняті батьки, які не можуть з упевненістю сказати, що щодня вони готові присвятити навчанню хоча б півгодини, теж ризикують зазнати фіаско.
